Обробка деталей зі складною геометричною формою
Навчальні питання
1. Встановлення деталей зі складною геометричною формою
2. Складні поверхні деталі і їх використання при встановленні на верстаті
Встановлення деталей зі складною геометричною формою
У тих випадках, коли заготовки не можуть бути встановлені і закріплені в патронах, наприклад, із-за своєї неправильної геометричної форми, застосовують планшайби. Деякі заготовки можуть бути оброблені з установкою їх в оправках. При обробці на токарних верстатах заготовок значної довжини і невеликого діаметру як додаткові опори застосовують спеціальні пристосування - люнети, що дозволяють збільшувати жорсткість оброблюваних заготовок (рис. 3.1)
Чотирьохкулачковий патрон (рис.3.2) не має властивості автоматичного центрування заготовки, оскільки кожен з чотирьох кулачків переміщається незалежно. Проте такі патрони дозволяють встановлювати і закріплювати заготовки складної, несиметричної форми так, щоб вісь оброблюваної поверхні розташовувалася або на осі обертання шпинделя, або в іншому потрібному положенні.
Правильно вибраний метод установки і закріплення деталі повинен забезпечити необхідну точність при багатократних переустановленнях і необхідну жорсткість для можливого підвищення режимів різання.
Змінюючи прийнятий метод установки деталі, можна добитися і зменшення числа її установок.
Методи установки і вивіряння оброблюваних деталей роблять великий вплив на загальну тривалість обробки, а також на точність розмірів, розташування і чистоту оброблюваних поверхонь.
На токарних верстатах обробляють деталі обертання типа валів, втулок, дисків та інші. Крім перелічених типів деталей на токарних верстатах обробляють інші деталі: ексцентрикові валики, втулки, колінчасті вали; деталі обертання з «хрест-навхрест» осями; хрестовини, корпуса арматури, поршні циліндрів; ходові гвинти, черв'яки, черв'ячні колеса, фасонні кулачки, а також корпусні деталі: важелі (ричаги), шатуни, корпуса підшипників.
Складні поверхні деталі і їх використання при встановленні на верстаті.
Складні поверхні: конічна, фасонна, накатна, також поверхні з різьбою і шліцами. В окремих випадках складні поверхні.
Конічна поверхня як чистова база забезпечує центрування, швидкість і надійність закріплення заготовок.
Для базування заготовок по такій поверхні використовують конусні оправи рис. 3.6. (якщо на заготовці є оброблений внутрішній конус) або конічні втулки (якщо на заготовці є оброблений зовнішній конус).
Під дією сил різання заготовка може заклинитися на конусній оправці чи в конусній втулці. Можна закріпити заготовку за конічну поверхню у розточених «сирих» кулачках патрона (рис. 3.7,а).
Якщо конічна поверхня є чорновою базою, застосовують патрон зі спеціальними хитними рифленими губками (рис.3.7,б).
Різьбові отвори оправок для закріплення деталей. Для базування заготовок по різьбовій поверхні слугують різьбові оправи, причому різьбу на цих оправах слід нарізувати безпосередньо на тому верстаті, на якому виконується обробка цієї ж заготовки. Це забезпечує необхідну співвісність різьбової поверхні заготовки з іншими її поверхнями (рис.3.8).
Для точного центрування при базуванні при різьбі на заготовці має бути циліндричний пояс або виточка, а на оправці – аналогічна контр поверхня.
Для закріплення деталей за різьбові отвори використовується оправка (рис.3.9.) на різьбову частину котрій вгвинчується оброблювальна деталь.
Оправка закріплюється в трикулачковий патрон.
Недолік цього способу - невелика точність центрування і трудність зняття деталі після обробки.